Повноправними об’єктами аналітико-синтетичної
обробки документів у бібліотеках є електронні інформаційні ресурси. Їх
бібліографічний опис здійснюється відповідно до чинного міждержавного стандарту
ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої
справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила
складання», який уведено в дію 1 липня 2007 року.
Електронні ресурси — це інформаційні ресурси,
які створюються, керуються та використовуються за допомогою комп’ютера й
містять дані та (або) програми, зафіксовані в електронній (цифровій) формі
на певних носіях, у тому числі й ті, що потребують використання периферійного
пристрою, приєднаного до комп’ютера (наприклад, CD-ROM), або зв’язку з
комп’ютерною мережею (наприклад, Інтернетом).
Електронні ресурси різноманітні й постійно
розвиваються. На даний час можна виділити такі їх основні види:
- електронні аналоги друкованих видань (книг, журналів тощо), текстову інформацію в яких подано у формі, котра допускає посимвольну обробку;
- електронні аналоги друкованих видань, елементи яких (наприклад, сторінки) подаються як цілісні графічні образи; до цього ж виду електронної інформації належать аналоги рукописних матеріалів — факсиміле;
- бази даних, які відповідають вимогам електронної інформації (бібліографічні, адресні, статистичні, лінгвістичні та повнотекстові бази даних, якщо вони не відтворюють повною мірою друковані видання);
- нові форми публікацій, що не мають друкованих аналогів (електронні оголошення, матеріали електронних конференцій та інші електронні повідомлення, доступні користувачам через телекомунікаційні мережі);
- електронні публікації аудіо- та відеоінформації;
- мультимедійні продукти;
- програмні продукти;
- комбіновані програмно-інформаційні продукти, наприклад геоінформаційні системи;
- електронні ігри.
Під впливом інформаційних технологій увесь час
з’являються нові види електронних ресурсів, розширюються межі традиційної
системи видань, формуються різні типи електронних документів (мережеві версії
друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до традиційної преси,
колекції посилань, огляди, дайджести, альманахи тощо).
Специфіка складання бібліографічного опису
електронних ресурсів полягає, головним чином, у формуванні елементів, які
найбільше відповідають за точність їх ідентифікації. Це, передусім, загальне
специфічне визначення матеріалу, основні характеристики в області виду, розміру
та обсягу ресурсу, дані про фізичний носій, системні вимоги та інші специфічні
характеристики.
Бібліографічний опис електронних ресурсів
здійснюється відповідно до загальних правил стандартного (базового) опису
в частині структури, набору областей і елементів, вибору мови та графіки,
застосуванні правил орфографії, скорочення слів тощо.
Інформацію для складання бібліографічного
опису електронного ресурсу беруть із певних елементів вихідних відомостей: про
назву, відповідальність, перевидання, місце та рік видання, серію — із
внутрішніх (титульний екран, основне меню, відомості про програму, головна
сторінка сайта, порталу тощо) або зовнішніх (етикетка чи маркування на
фізичному носії, технічна документація, інший супровідний матеріал або
контейнер, коробка, конверт та ін.) джерел. Зазначені джерела називають
приписаними джерелами інформації (див. табл. 1).
